ІСТОРИЧНИЙ РОМАН ПРО «ВІЙНУ У ВІЙНІ» НА ВОЛИНІ ПРЕЗЕНТУВАВ ЮРКО ВОВК

Криваві події на Волині 1943 року як невивчений урок спільної українсько-польської історії сьогодні стали предметом поновлених досліджень істориками двох країн у оприлюднених загалу архівах, а також протистояння у політичному полі та розігрівання негативних емоцій медіа-засобами. Градус підігрів сумнозвісний фільм «Волинь» польського режисера Войцеха Смажовського після варшавської прем’єри у жовтні минулого року. То «Волинська трагедія» чи «Волинська різня»? І хто має перед ким каятися і просити вибачення за події на українській землі?

Нова книга «Пам’ять крові» волинського прозаїка, документаліста, члена Національної спілки письменників Юрка Вовка є відгуком на ці історичні виклики минулого сучасному поколінню – виклики, котрі тепер нам судилося переосмислити, оцінити та подолати. Презентація історичного роману відбулася 7 квітня у читальному залі Луцької бібліотеки-філії №10. Модерувала зустріч голова Волинської організації Національної спілки письменників України Ольга Ляснюк, а серед глядачів були знані на Волині краєзнавці, історики, літератори, журналісти, а також студенти.

Юрко Вовк розповів, що працює над цією темою багато років, і написав історичний роман досить швидко – за три місяці, зважаючи на нагальність теми. «Звісно, «Пам’ять крові» – це художній твір, де авторський домисел превалює над реальними подіями. Але не в описанні фактів жорстоких знущань над мирним населенням, які подані в цьому романі. Я вирішив, що не маю морального права хоча б щось змінювати у свідченнях людей, які не лише бачили ці жахи, а й прожили з ними у власній пам’яті довгі десятиліття, щоб розповісти про це нащадкам. Відкидаю закиди, що книжка має антипольську складову, з одної простої причини: все, що написано в цій книзі, правда. Як кажуть в народі, правда в очі, якої бракує українській стороні протягом усього багаторічного діалогу з нашими західними сусідами», – стверджує письменник. У своїй роботі над романом він використав архівні документи та свідчення очевидців, деякі з яких зафіксовані у книзі Володимира В’ятровича «За лаштунками «Волині-43», а також унікальні матеріали спогадів сотень свідків, зібрані у селах Володимир-Волинського району відомим волинським краєзнавцем Ярославом Царуком.

Сюжетна лінія роману – трагічна, надзвичайно динамічна і емоційна. Події відбуваються на території Володимир-Волинського району, Галичини, південно-східної Польщі. Друзі дитинства Іларіон і Левон разом навчаються у гімназії, грають з батьками у гурті музик на сільських весіллях, закохуються в одну і ту ж дівчину Анну. З початком ІІ світової війни вони поступово стають непримиренними суперниками у польсько-українському протистоянні – у цій «війні у війні». Українець Ларко Ткачук вступає до лав УПА, а поляк Левон Красінський йде до Армії Крайової.

Історичний роман на обопільно болючу тему Волинської трагедії викликав емоційні відгуки з боку присутніх на презентації глядачів, а формат живого діалогу з автором дав можливість висловитись кожному. Ось пряма мова деяких учасників презентації роману «Пам’ять крові».

Олександр Пирожик, заступник голови Волинської облради: «Ця книга з’явилася як відповідь на польський фільм, де волиняни показані справжніми головорізами. Книга має зовсім інший концептуальний підхід. «Пам’ять крові» – це генетична пам’ять усіх поколінь, а не натуралізм звірства…Зараз у обласній раді зареєстровано проект рішення про проголошення 2017 року роком УПА на Волині і роком вшанування пам’яті жертв примусових депортацій українців, який буде розглядатися на сесії ради 12 квітня. Так ми хочемо вшанувати всіх українців, які протистояли окупації з двох боків – зі сторони СРСР та Польщі».

Леся Бондарук, історик, представник Українського інституту національної пам’яті на Волині: «Ми сьогодні тішимося безвізом, але те, що сьогодні відбувається у Польщі щодо антиволинської трагедії, може привести до того, що на кордоні в сумочках наших дівчат митники будуть шукати сокири – ті сокири, з якими зображають волинян і українців у Польщі сьогодні на обкладинках журналів, газет, кіноафіш. Понад 70 років в радянський період було заборонено говорити про українсько-польський конфлікт часів війни і до війни. Бо, по-перше, це заперечувало давній міф про дружбу народів, який плекали в Радянському Союзі, а по-друге, треба було визнати існування інших сил: визвольний український рух УПА та визвольний польський рух Армія Крайова, які боролися за незалежність своїх держав проти Радянської влади. Після розпаду СРСР в Польщі почали про це говорити активно і першими. Але українська влада часу незалежності уникала цієї теми… Статистика свідчить, що у 2013 році 69% поляків вважають, що знають все про українсько-польський конфлікт. Українська статистика на сьогодні – 15-20%. І це дуже нерівні сили. Більш того, доходить до того, що у сучасній історичній полеміці ворогом польського народу є не нацисти, які влаштовувати на її території концтабори, а українці!.. Історію ставлять з ніг на голову! Наші люди мають дуже болючі спогади про це, і їм це пече, що вони ще й мають вибачатися за злочини, яких вони не робили і досі мовчать про те, що їм довелося насправді самим пережити… Чому акцентують лише на 43-ому році? А чому мовчать про жертви українців, починаючи з 30-х років і до кінця війни? Ми не мусимо конфліктувати і сваритися, ми маємо знати свою історію. Книга Юрка Вовка – дуже важлива річ. Правда найкраще йде до людей через художнє слово. Потрібно прочитати книгу і передати її далі. Влада може зробити сьогодні більше, ніж заполітизований історичний диспут».

Андрій Криштальський, письменник, член Національної спілки письменників України: «Книжка, без сумніву, дуже потрібна і актуальна. Юрко Вовк – один із прозаїків-першопрохідців в цій темі. Мене найбільш зачепив у цій книзі момент побутового співіснування поляків і українців в родинах: які вони сусіди, друзі, як вони закохуються, грають в оркестрі, разом їдуть на мобілізацію… Раптом виникає чорна прірва, коли сусід має вбити сусіда, з яким їли кутю на Різдво. І він це з жахом усвідомлює».

Юрій Зилюк та Андрій Криштальський на презентації розповіли, що підготували сценарій документально-художнього фільму у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті, аби показати український погляд на ці події. І хто ж, як не волиняни, мають стати ініціаторами і головними дослідниками тих трагічних сторінок історії, які охоплюють не лише події 1943 року, а включають у свій ракурс більш ширшу хронологію та географію конфліктів між українцями та поляками?

Свої враження про роман та думки з приводу його теми висловили поет, член Національної спілки письменників України Володимир Місюра, та письменник, голова Ліги незалежних письменників України Олексій Добко.

Завідувачка бібліотеки-філії №10 Надія Чміль порадувала читачів тим, що роман скоро надійде до фонду книгозбірні. Учасники події цікавилися можливостями якнайширшого розповсюдження книги серед українських читачів, можливостями перекладу його для польської аудиторії.

Кінцівка історичного роману «Пам’ять крові» дає надію на оптимізм. Молоде покоління українців та поляків вивчають та аналізують ці події, аби уникнути повторення їх у власних долях.
Коротко про автора роману: Юрко Вовк (Юрій Зилюк) – прозаїк і документаліст, член Національної спілки письменників України. Народився 14 липня 1955 року у с. Звиняче Горохівського району. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працював у районних, обласних, республіканських газетах в Україні та за кордоном. Брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, після чого написав першу документальну повість «Попіл Чорнобиля». Авторству письменника належать 9 книг, серед яких: «Ще не пізно все змінити», «Гра у безкінечність», «Чорнобильський роман», «Доки смерть не розлучить нас». Історичний роман «Пам’ять крові» був написаний у 2016 році і виданий Харківським видавництвом «Клуб Сімейного Дозвілля».